Громадянська війна в Іспанії

Громадянська війна в Іспанії (1936—1939 рр.)

Встановлення диктатури Ф. Франко.

Приводом до громадянської війни стали події 13 липня 1936 р., коли у відповідь на вбивство в Мадриді офіцера було забито депутата-монархіста X. Кальво Сотело.

17 липня в іспанському Марокко група вищих іспанських військовиків під орудою генералів Мола та Санхурхо повстали проти уряду Народного фронту. 20 липня внаслідок авіакатастрофи Санхурхо загинув і у вересні військова хунта проголосила своїм вождем генерала Франсіско Франко. Радіостанція м. Сеута передала умовний сигнал: «Над усією Іспанією безхмарне небо» (исп. Sobre toda España el cielo está despejado), який слугував наказом до виступу заколотників по всій країні.

До заколотників приєдналися 120 тис. військовослужбовців - 80 % збройних сил держави, моральну підтримку надала католицька церква. Кардинал Гома закликав здійснити «хрестовий похід проти червоних», під якими він мав на увазі Народний фронт. Іспанські єпископи направили Ф. Франко колективного листа з підтримкою його боротьби.

Розпочалася громадянська війна, яка спричинила гостру міжнародну кризу і яку п'ять років по тому Ф. Франко назвав «першою битвою за новий порядок». Радянський Союз підтримав республіканців, а Німеччина й Італія - націоналістів. Західні ж демократії, побоюючись появи на політичній карті Європи ще одного тоталітарного режиму, вважали за краще зберегти в Іспанії законний уряд. Отже, Іспанія ставала яблуком розбрату між західними демократіями, з одного боку, й тоталітарними державами - з іншого.

На пропозицію британського міністра А. Їдена 27 країн оголосили про політику невтручання в іспанський конфлікт, а на початку вересня в Лондоні було утворено Комітет із невтручання. Проте невдовзі стало очевидним, що тоталітарні країни - Німеччина, Італія й СРСР не мали наміру перебувати осторонь.

Найактивнішим «втручальником» був Б. Муссоліні, який майже відразу відправив на допомогу Ф. Франко 20 військових літаків. Його підтримав А. Гітлер: операції «Фойєрзаубер» і «Отто» (липень - жовтень 1936 р.), створення легіону «Кондор» та ін.

Й. Сталін у вузькому колі керівництва партії висловлював переконаність у легкій перемозі республіканців, внаслідок якої за Піренеями постане ще одна соціалістична країна. Такої ж позиції, природно, дотримувався й Комінтерн. Коли ж в Іспанії гору почали брати націоналісти, Й. Сталін і нарком оборони СРСР К. Ворошилов наполягали на безпосередній інтервенції Червоної армії. Проте з часом обоє визнали переконливість контраргументів заступника К. Ворошилова маршала М. Тухачевського, який доводив, що такі дії призведуть до вступу в Іспанію регулярних німецьких та італійських військ, і не зважилися на цей крок. Натомість на допомогу республіканцям було таємно відправлено близько 3 тис. радянських військових радників.

З огляду на це Комінтерн визнав за краще формувати для допомоги республіканцям «інтербригади» з добровольців. Одними з перших інтербригадівців стали близько сотні спортсменів з багатьох країн, які прибули на барселонську Олімпіаду праці, організовану у знак протесту проти «фашистських» Олімпійських ігор 1936 р. у Берліні.

Загалом у Іспанії воювали понад 42 тис. добровольців-інтернаціоналістів з 54 країн. Лише трохи більше 7 % з них залишилися неушкодженими. Водночас на боці іспанських націоналістів воювали понад 300 тис. іноземних вояків.

З самого початку війна відзначалася надзвичайною жорстокістю і непоступливістю воюючих сторін. Ті, хто симпатизував Народному фронту, вірили у швидку й переконливу перемогу республіканців.

Справді, на перших порах франкісти зазнали ряду відчутних поразок, поступившись 2/3 території. Але з часом вони перехопили ініціативу. За півтора місяці боїв націоналісти взяли під свій контроль 17 із 50 провінцій. Незважаючи на стійкість, виявлену при обороні Мадрида (1936 р.), у битві під Ґвадалахарою (березень 1937 р.) та при захопленні Теруеля (грудень 1937 р.), становище республіканців ставало все гіршим. Воно ускладнювалося ще й тим, що в таборі республіканців почався розбрат. Зокрема, нищівного удару було завдано по троцькістських та анархістських організаціях, які активно боролися проти Ф. Франко й італо-німецької неоголошеної інтервенції.

Наприкінці 1938 р. націоналісти остаточно переломили хід війни на свою користь. Наприкінці грудня вони прорвали оборону республіканських військ в районі Нижньої Сегре, а ще через три дні вибили їх з Манреси, Тарраси і Барселони.

На цей час Сталін фактично покинув своїх союзників на призволяще. На початку лютого франкісти зайняли Каталонію, а в останні дні березня розпочався їхній генеральний наступ на усіх фронтах. Перехід на бік заколотників командувача армії центру Касадо відкрив націоналістам шлях на Мадрид. Наступаючі йшли на столицю чотирма похідними колонами, а п'ята, яку становили противники республіки, перебувала у самому місті. З того часу вислів «п'ята колона» став синонімом зради. 28 березня 1939 р. беззастережно капітулював Мадрид, а 1 квітня Ф. Франко оголосив: «Війну закінчено».

Громадянська війна обійшлася Іспанії в суму, рівнозначну шести державним бюджетам у цінах 1935 р., або майже усьому річному валовому національному продукту. Точна кількість людських втрат не встановлена. Франкістський режим оголосив про 1 млн загиблих, більшість же істориків схильні вважати ближчою до істини цифру в 600-700 тис. чоловік.

У країні на довгі роки встановилася авторитарна диктатура. Відразу після завершення громадянської війни Ф. Франко запровадив жорстокий терор. Лише за один рік - з квітня 1939 по березень 1940 р. - було страчено близько 100 тис, а ще 2 млн чоловік було кинуто до в'язниць та концтаборів.